home  message  archive   ©  

once and for all ruined by one phenomenal ginger queen

8:04 ранку я ще не засинала. Може через надлишок кофеїну з уже заїждженого понтового старбаксу, може через суміш ностальгії з сумом, може просто безсоння. Кого воно не мучить тими днями, пройнятими штучною відразливою “американською мрією”? (лише щасливчиків). Цікаво хто із зусиллями вже встиг заснути, а хто тримає все під контролем і вміло прикидається. Чи вона вже спить? Якщо так, то як їй вдається спокійно спати, невже її нічого не мучить, невже все влаштовує, невже вона щаслива. Якщо так, то я рада. (просто для протоколу).

Може просто боюсь, що засну і бачитиму нічні жахіття. Кого я обманюю мені не снилось нічого уже дуже давно. Одразу згадую жахіття, що снились мені мало не що ночі, коли була дитиною. Найбільше я лякалась смертей близьких. Тоді прокидаючись в холодному поті, я одразу вбігала в кімнату батьків, перевіряючи, чи з ними все гаразд. Скільки б я не повторювала, що не ладнаю з сім’єю, то не значить, що я не люблю їх. (ціную понад усе). Знаю тих, кого в дитинстві турбували подібні жахіття. Вже із спільної біди відчуваю до них певний зв’язок, якусь невидиму дитячу прив’язаність, яка компенсує те, що у мене не було розмов про ті сни з кимось в ранньому віці, коли я їх потребувала. 

8.15 Міртл ще спить, доволі спокійний у цю пору, не спить лише старбакс ще від шостої. Я очевидно якась не спокійна, бо замість міцного сну, сідаю на велосипед, заливаю силою кофеїн, курю, спостерігаю, думаю, записую. Повертаюсь додому пишу тобі в скайп, (сухо, але відповідаєш) бо не можу надіслати повідомлення в вк, куштую лазанью, намагаюсь заснути. (ще кілька коротких годин до роботи)

лячно заглядати на банківський рахунок. коли це почала думати про гроші. коли  вони насправді не мої, хоча мною зароблені. ще 75 баксів за житло, ще борги, ще заплановані покупки, ще сотні долларів, які повинна віддати, і здається зовсім копійки, які в результаті залишу собі. 

мені за те соромно. 

пів дня провела за лазаньєю, яка навіть не вдалась, обурена, зла на себе. яка ж бездарність

мені й за те соромно.

завтра знову робота. не охота. 

забула подзвонити батькам

проїбала хорошу дружбу. жодні нові знайомства її не замінять. соромно. 

ще сумую.

то мабуть чортові пмс. то все пояснює. 

(вже 0.44 дратуюсь/переживаю)

cristiantaughtu:

Meet The Frownies- Twin Sister

(via sadfuzz04)

 мабуть, цього разу твого приходу не прийдеться чекати. ти не стукатимеш в двері, не дзвонитимеш, не писатимеш. я не знатиму, що тобі снилось, що ти сьогодні слухаєш, чи сміялась ти над серією “теорії” сьогодні, чи переглядаєш ще перший епізод queer as folk час від часу. забуду колір твого волосся. не дочекаєшся - не забуду. не знатиму чи вистачить тобі ще два джин тоніка, щоб не стояти на ногах і ледь доповзти поверхом вище. не слухатиму історій про сусідів. не засипатиму над твоїми вікі цитатими. не посперечаюсь, не обніму бо не матиму шансу. 

не варто повторювати двічі, я сама його втратила. не звинувачую америку, чи тебе, нікого крім себе. відчуваю провину кожним нервом. я якось дійшла до того, що ти дивишся на мене з огидою і жалістю. я не думала, що коли-небудь ми зможем одне одного в чомусь засуджувати. я думала, ми надто ліберальні для такої фігні.

тепер не хочу повертатись, щоб не розпочинати навчальний рік без тебе. бо ти ж найцікавіша дисципліна на ін.язі. 

не хочу повертатись, бо перечитуючи твої старі записи, ті що з вітром в голові, враження, що то зовсім не ми, то чиясь інша ванільна дружба, якихось кращих людей з принципами й моральними цінностями. 

то один з тих днів, коли карма наздоганяє тебе, і вона не впустить жодного твого гріха за останній рік.

день коли найбільше потребуєш друга, телефонного дзвінка, слів підтримки, теплих обіймів. (день, коли ти усвідомлюєш, що не заслужила). день коли втратила себе. втратила контроль. втратила достатньо,

для того щоб/

ким би не намагалась бути, все завершується для мене на сумній меланхолійній ноті. то кінець будь-якого епізоду, коли той їбаний сітком вже нахуй закриють. 

день, коли необхідна кіно терапія, склянка молока та оповідання селінджера. трохи homesick. не знаю як то вилікувати. але говорити з рідними не хочеться. я не виправдала їх очікувань. я не виправдала навіть своїх очікувань. а то доволі низька планка.

"   The only people for me are the mad ones, the ones who are mad to live, mad to talk, mad to be saved, desirous of everything at the same time, the ones that never yawn or say a commonplace thing, but burn, burn, burn…   "
Sal Paradise: On The Road (via blackoutstr8)

blueidle:

Matilda - Alt-J

Just like Johnny Flynn said, ‘the breath I’ve taken and the one I must’ to go on

вести блог ще більше awkward ніж бути собою в моєму випадку. 

ссилаюсь трохи на телешоу