once and for all ruined by one phenomenal ginger queen
whatever

важко сказати чи залишалась злість, чи інші емоції в нормі, чи функціонують ще органи чуття. покинуло все крім

опустошення,

безсилля, а ще

залишилося шалене непереборне відчуття ностальгії. І чим ближче осінь, тим важче її ігнорувати. тим глибше вона пробирається. раптом прокидаєшся а ностальгія вже частина твого життя.

і ти вже ніколи не навчишся жити теперішнім. роками триматимеш в рукаві найдивовижніші моменти життя, яке вже не повернути. але триматимешся тих картинок в голові в надії що коли-небудь, вона оглянеться й передумає. забуде. закриє очі. всміхнеться. як вміє лише вона. 

розплющить очі. і подивиться тими добрими очима, які пам’ятаєш з першої зустрічі. 

як я люблю те рудоволосе дівча.

sadfuzz04:

my sleeping habits are so dumb 

лячно заглядати на банківський рахунок. коли це почала думати про гроші. коли  вони насправді не мої, хоча мною зароблені. ще 75 баксів за житло, ще борги, ще заплановані покупки, ще сотні долларів, які повинна віддати, і здається зовсім копійки, які в результаті залишу собі. 

мені за те соромно. 

пів дня провела за лазаньєю, яка навіть не вдалась, обурена, зла на себе. яка ж бездарність

мені й за те соромно.

завтра знову робота. не охота. 

забула подзвонити батькам

проїбала хорошу дружбу. жодні нові знайомства її не замінять. соромно. 

ще сумую.

то мабуть чортові пмс. то все пояснює. 

(вже 0.44 дратуюсь/переживаю)

 мабуть, цього разу твого приходу не прийдеться чекати. ти не стукатимеш в двері, не дзвонитимеш, не писатимеш. я не знатиму, що тобі снилось, що ти сьогодні слухаєш, чи сміялась ти над серією “теорії” сьогодні, чи переглядаєш ще перший епізод queer as folk час від часу. забуду колір твого волосся. не дочекаєшся - не забуду. не знатиму чи вистачить тобі ще два джин тоніка, щоб не стояти на ногах і ледь доповзти поверхом вище. не слухатиму історій про сусідів. не засипатиму над твоїми вікі цитатими. не посперечаюсь, не обніму бо не матиму шансу. 

не варто повторювати двічі, я сама його втратила. не звинувачую америку, чи тебе, нікого крім себе. відчуваю провину кожним нервом. я якось дійшла до того, що ти дивишся на мене з огидою і жалістю. я не думала, що коли-небудь ми зможем одне одного в чомусь засуджувати. я думала, ми надто ліберальні для такої фігні.

тепер не хочу повертатись, щоб не розпочинати навчальний рік без тебе. бо ти ж найцікавіша дисципліна на ін.язі. 

не хочу повертатись, бо перечитуючи твої старі записи, ті що з вітром в голові, враження, що то зовсім не ми, то чиясь інша ванільна дружба, якихось кращих людей з принципами й моральними цінностями. 

то один з тих днів, коли карма наздоганяє тебе, і вона не впустить жодного твого гріха за останній рік.

день коли найбільше потребуєш друга, телефонного дзвінка, слів підтримки, теплих обіймів. (день, коли ти усвідомлюєш, що не заслужила). день коли втратила себе. втратила контроль. втратила достатньо,

для того щоб/

ким би не намагалась бути, все завершується для мене на сумній меланхолійній ноті. то кінець будь-якого епізоду, коли той їбаний сітком вже нахуй закриють. 

день, коли необхідна кіно терапія, склянка молока та оповідання селінджера. трохи homesick. не знаю як то вилікувати. але говорити з рідними не хочеться. я не виправдала їх очікувань. я не виправдала навіть своїх очікувань. а то доволі низька планка.

The only people for me are the mad ones, the ones who are mad to live, mad to talk, mad to be saved, desirous of everything at the same time, the ones that never yawn or say a commonplace thing, but burn, burn, burn…
Sal Paradise: On The Road (via blackoutstr8)
Alt-J – Matilda

blueidle:

Matilda - Alt-J

Just like Johnny Flynn said, ‘the breath I’ve taken and the one I must’ to go on

вести блог ще більше awkward ніж бути собою в моєму випадку. 

ссилаюсь трохи на телешоу

mama-noir:

NADINE GERBER.